Рыков ВН
Валеріан Микитович Риків народився в 1874 році в місті Тіфліси в сім’ї педагога. Після закінчення Тамбовського реального училища він їде до Петербургу, де успішно складає вступні іспити і поступає на архітектурний відділ Академії мистецтв.
Професійне вивчення архітектури він проходить в майстерні відомого російського архітектора, професора, педагога Леонтія Миколайовича Бенуа.
В 1897-1899 роках він працює помічником архітектора в Петербурзі, пізніше посідає посаду помічника архітектора в місті Одеса, виконуючи ряд архітектурних проектів, зокрема проект оформлення залу в приватному будинку Фалц Фейна, проект і робочі креслення банку на колишній Херсонській вулиці, проект огорожі і воріт для Одеського водогону і ін.
З 1900 по 1901 рік він працює технічним контролером на споруді будинків Політехнічного інституту в Києві, бере участь в архітектурному житті міста
В 1902 році Валеріан Микитович Риків закінчує з відмінністю архітектурний відділ Академії мистецтв і отримує звання архітектора. Після конкурсного проекту “Синодний двір для Петербургу” йому привласнюють звання архітектора-художника.
Після закінчення Петербурзької Академії мистецтв В. М. Рыков в 1902-1904 рр. працює архітектором на станції Жмерінка Південно-західної залізниці.
В 1904 році його запрошують в Київський політехнічний інститут на посаду викладача проектування, архітектурного креслення і малювання, на механічному і інженерному факультетах, де він без перерви працює до 1910 року.
З 1906 по 1919 рік він працює викладачем архітектури, креслення, малювання і проектування в Київському художньому училищі, яке у той час було підпорядковано Петербурзькій Академії мистецтв. Тут же він значився членом Ради училища.
В 1917 році його обирають розділом комісії з розробки статуту архітектурного інституту. Згодом він стає ректором цього інституту, а пізніше професором і викладає курс проектування і будівельні конструкції.
В 1934-1941 році В. Рыков працює керівником кафедри архітектурного проектування і якийсь час виконує обов’язки директора Київського художнього інституту.
Текст